Новомосковщина у скорботі: пішов з життя Герой України, справжній господар і мудрий хлібороб Анатолій Вуйчицький

29 жовтня 2020 року, на 84 році пішов з життя Герой України, справжній господар і мудрий хлібороб від Бога, людина великої душі, знана далеко за межами району і області, директор агрофірми «Дружба», житель Новомосковщини Анатолій Станіславович Вуйчицький.

По-справжньому щиро землю любить лише той, хто на ній народився, кому з молоком матері передалася генетична пам’ять хліборобського роду. Лише він знає справжню ціну родючій ниві, просякнутій потом, а часто і кров’ю не одного покоління дідів-прадідів. Саме з такої людини виходить добрий господар на землі.

Ціну важкої праці Анатолій Станіславович пізнав з дитинства, рано пройшов усі «університети» селянських дітей. Роботи не цурався, бо фактично в сім’ї господарство трималося на ньому – передчасно пішов з життя батько, розлетілися з родинного гніздечка старші сестри і брат, нездужала мама. Тож основами нелегкої селянської праці опанував сповна.

Під час літніх канікул, аби прогодувати родину, старшокласник вирушав на роботу до колгоспу. Пас овець, трудився на току і в полі. Найбільшу ж радість йому приніс той день, коли старанного хлопця запросили в жнива помічником комбайнера. Ази хліборобської науки, яких навчили у рідній Мар’ївці, що на Магдалинівщині, старші, згодились йому надалі, після закінчення школи.

Після випускного Анатолій Вуйчицький подався відкривати для себе нові світи до Дніпропетровська. Навчався у ПТУ, працював слюсарем, але згодом гени перемогли – паралельно вступив на заочне відділення сільгоспінституту, відслужив у армії, а в 1960 році став на рушник щастя зі своєю красунею-землячкою Людмилою. Новий поворот життя вніс свої корективи, і Анатолій Станіславович, на той час – студент-третьокурсник, подався до радгоспу «Видвиженець», славнозвісного на всю округу господарства. Деякий час працював там різноробочим, обліковцем, агрономом відділку, а потім тямущого юнака призначили бригадиром комплексної бригади.

Він ніколи не уникав труднощів, не прикипав до матеріальних благ, брався за найтяжче – і досягав успіху. Всі ці якості знадобились Анатолію Станіславовичу, коли у 1965 р. його обрали головою колгоспу «Вперед».

На початку діяльності молодому керівнику було нелегко. Та вміння об’єднати людей дало змогу згуртувати довкола себе монолітний колектив і вивести життя новостепанівців на новий рівень. Час роботи в колгоспі, а це без малого 14 довгих років, пролетів для А. С. Вуйчицького в клопотах про людей і виробництво. Висока культура землеробства, застосування передових технологій в рослинництві та тваринництві, оновлений парк техніки, збудовані школа, дитсадок, механізований тік, машинно-тракторний двір та інші об’єкти залишив після себе мудрий керівник.

Нелегко було прощатись з колгоспом, коли Анатолія Станіславовича призначили начальником районного управління сільського господарства, та й люди не хотіли відпускати його, бо відчували, їхню працю цінують, турбуються про них.

На цій посаді Вуйчицький довго не затримався. Через п’ять років очолив колгосп ім. Жданова – пращура сучасної агрофірми «Дружба», якою успішно керував тридцять п’ять років.

Це зараз сільгосппідприємство вважається осередком добробуту і благополуччя. У перший рік роботи Анатолію Станіславовичу було непросто – інші працівники, інші стосунки. Розумів, жоден успіх неможливий без найголовнішого фактора – людського. Тож врахував інтереси трудової людини. Перше, з чого почав, – переглянув нормування та оплату праці, інші матеріальні заохочення. У людей з’явився стимул, і вони трудилися належно.

Як і в Новостепанівці, Вуйчицький зробив ставку на нову техніку, покращення родючості грунтів, сортовідновлення, застосування міндобрив тощо.

За деякий час справа пішла на лад. «Дружба» стала міцним економічно, добре розвинутим аграрним підприємством. Завдяки високій механізації виробничих процесів, впровадженню передових технологій хлібороби міцно укріпились серед лідерів сільгоспвиробництва. Статус кращого господарства Вуйчицькому та його команді вдалося зберегти і тоді, коли ліквідація колгоспів досягла свого апогею. Нові господарі доруйновували недоруйноване, розпродували майно і усе ставало пусткою. «Дружба» уникла цієї гіркої долі. Великих зусиль коштувало Анатолію Станіславовичу зберегти господарство, яке вивів на передові позиції, і не втратити досягнутого. Більшість людей підтримала його, що не можна руйнувати таку відпрацьовану систему, технології виробництва, необхідно зберегти дисципліну, кадровий потенціал, відповідальність за результати роботи.

Майбутнє сільськогосподарського виробництва – за великими господарствами і промисловими технологіями, був переконаний А. С. Вуйчицький. Життя підтвердило прозорливість багаторічного керівника «Дружби». З року в рік агрофірма займала лідируючі позиції серед сільгосппідприємств району і області, тут взяли на озброєння найновітніші технології, постійно поповнювали сучасною імпортною технікою один з кращих машинно-тракторних парків.

Поряд з сільгоспвиробництвом А. С. Вуйчицький дбав і про вирішення соціальних питань, бо вважав: лише тоді, коли людина матиме гідні умови життя, вона і працюватиме краще.

Свого часу, коли виборці довірили йому представляти їхні інтереси у Верховній Раді СРСР, А. С. Вуйчицький доклав зусиль, аби у найвіддаленіших селах району – Багатому, Панасівці, Рівному з’явились блакитне паливо, вода, пролягли дороги з твердим покриттям. Активно будувало господарство для своїх працівників і житло з усіма зручностями, аби селяни жили не гірше від городян.

Щедру борозну проклав цей справжній господар за довгі десятиліття праці на землі, виконуючи її спокійно, день у день, рік у рік, незважаючи на погодні умови і політичні вітри. Таким було його кредо. Простим і значущим, як хліб на столі…

За матеріалами «Присамарської ниви»