Сьогодні у 93 бригаді вшановують пам’ять загиблих на війні з Росією

93-а окрема гвардійська механізована бригада «Холодний Яр» розташована у смт Черкаське Новомосковського району та у березні 2014 року, однією з перших вирушила на захист кордонів України та зазнала чимало людських втрат.

Як і обіцяли раніше, тепер ми кожного місяця згадуємо військовослужбовців 93 бригади Холодний Яр, які загинули у боротьбі за волю і незалежність України. Сьогодні ми згадуємо тих, хто поліг у червні.

21 червня 2014 року:
Андрій Кравченко 24 лютого 1987 року народження, старший солдат, який закінчив загальноосвітню школу №75 міста Запоріжжя та Запорізький металургійний ліцей за спеціальністю «прокатник». У 2005—2006 роках проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України. Працював слюсарем у цеху з ремонту обладнання на Запорізькому заводі феросплавів. Мешкав із сім’єю у Заводському районі Запоріжжя. У зв’язку з російською збройною агресією проти України мобілізований 2 квітня 2014 року. Стрілець 3-го взводу 93-ї окремої механізованої бригади, військова частина А1302, смт Черкаське, Дніпропетровська область. З квітня 2014 брав участь в антитерористичній операції на сході України. Загинув 21 червня 2014 близько 13:00 від снайперської кулі у голову в результаті обстрілу російськими терористами із засідки колони військових під час патрулювання поблизу міста Добропілля. Похований на кладовищі «Бугайове» м. Запоріжжя. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 25 березня 2016 року у Запоріжжі на будівлі ЗОШ № 75 (вулиця Історична, 92) відкрито меморіальну дошку на честь Андрія Кравченка.

12 червня 2015 року:
Олександр Цисар (позивний «ШИП») 12 вересня 1979 року народження, з міста Городок, згодом родина переїхала до Сатанова. Закінчив Сатанівську ЗОШ та Київський національний університет будівництва і архітектури (КНУБА) — здобув фах інженера-будівельника. Одружився, був приватним підприємцем, спочатку в Києві, з виготовлення меблів — конструював, розробляв макет. Згодом подружжя переїхало до Хмельницького, відкрили приватну фірму з виробництва меблів на замовлення. Вів здоровий спосіб життя, займався боксом. 1 серпня 2014 року прийшла повістка з військомату, був мобілізований. Через тиждень, коли вже був на військових зборах, дружина дізналася, що під її серцем зародилося нове життя. Старший лейтенант, командир взводу 2-го батальйону 93 бригади Холодний Яр. Проходив підготовку в Академії Сухопутних військ. З грудня перебував у зоні бойових дій поблизу Донецького аеропорту. Легендарними стали його роботи при обороні ДАП, вважався одним з найкращих саперів сектору «Б», відбудовував укріпрайон «Мурашник». В кінці 2-ї декади червня 2015 мав їхати додому. Останній дзвінок Олександра додому був 11 червня. Загинув 12 червня 2015 року в районі Донецького аеропорту під час виконання бойового завдання. Військові їхали з села Водяне до селища Опитне (Ясинуватський район), близько 19:00 їх БТР підірвався на протитанковій міні, машина згоріла. Тоді ж загинув молодший лейтенант Олег Угринович та солдат Степан Загребельний, ще 5 бійців потрапили до шпиталю. Похований у Хмельницькому на Алеї Слави, кладовище Ракове. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно), Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів міста Хмельницького (посмертно, рішення 5-ї сесії Хмельницької міської ради від 16.3.2016). Почесний громадянин міста Хмельницького (посмертно). На будівлі Сатанівської ЗОШ відкрито меморіальну дошку випускнику Олександру Цисарю.

12 червня 2015 року:
Олег Угринович 25 квітня 1977 року народження, молодший лейтенант, закінчив дунаєвецьку ЗОШ № 4, мешкав у місті Дунаївці. 30 січня 2015 року призваний за мобілізацією. Розвідник взводу розвідки 2-го механізованого батальйону 93 бригади Холодний Яр. Загинув 12 червня 2015 року в районі Донецького аеропорту під час виконання бойового завдання. Військовики їхали з села Водяне до селища Опитне (Ясинуватський район), близько 19:00 їхній БТР підірвався на протитанковій міні, машина згоріла. Тоді ж загинули старший лейтенант Олександр Цисар та солдат Степан Загребельний, ще 5 бійців потрапили до шпиталю. 16 червня 2015-го похований в селі Зеленче. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 13 жовтня 2015-го у Дунаєвецькій ЗОШ № 4 відкрито меморіальну дошку пам’яті Олега Угриновича. Почесний громадянин Дунаєвецького району (посмертно).

12 червня 2015 року:
Степан Загребельний (позивний «КОЛОБОК») 3 березня 1989 року народження, солдат. Народився в селі Коболчин на Сокирянщині, в родині колгоспників, змалку був привчений до праці на землі. Після закінчення 9 класів Коболчинської школи здобув професію тракториста в Сокирянському вищому професійному училищі. З 2007 по 2008 рік проходив строкову службу в 300-му Чернівецькому механізованому полку, після завершення якої залишився служити за контрактом. Повернувшись у рідне село, працював слюсарем у місцевій агрофірмі. В червні 2014 одружився з місцевою дівчиною Вірою, яка працювала на фермі дояркою. 1 березня 2015 року був мобілізований до ЗСУ, пройшов підготовку у навчальному центрі «Десна» й вже у квітні пішов на фронт боронити Україну. Ніс службу поблизу Донецька, в селищі Піски. Навідник-оператор розвідувального відділення взводу розвідки 2-го механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. Загинув 12 червня 2015 року в районі Донецького аеропорту під час виконання бойового завдання. Військові їхали з села Водяне до селища Опитне (Ясинуватський район), близько 19:00 їх БТР підірвався на протитанковій міні, машина згоріла. В Степана обгоріло 90 % тіла, він загинув, ідентифікацію проводили за аналізом ДНК. Разом із ним загинули командир взводу старший лейтенант Олександр Цисар і молодший лейтенант Олег Угринович, інші бійці потрапили до шпиталю. Похований на сільському кладовищі Коболчина. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 13 жовтня 2015 року на будівлі Коболчинської ЗОШ відкрили меморіальну дошку на честь Степана Загребельного.

12 червня 2015 року:
Олександр Мельник 21 вересня 1985 року народження, солдат, з села Гранів, закінчив загальноосвітню школу. Згодом сім’я переїхала до сусіднього села Михайлівка. Пройшов строкову військову службу у військовій частині А0707 м. Гайсин, по демобілізації працював будівельником. 9 березня 2015 року був мобілізований до військової частини А4152 с. Мала Любаша Костопільського району Рівненської області. Був старшим навідником гранатометного взводу 93 бригади Холодний Яр. 12 червня 2015 року помер у військовому госпіталі Дніпропетровська від важких кульових поранень, яких зазнав під час бойових дій під Донецьком в районі шахти «Бутовка Донецька». Похований в селі Михайлівка, Гайсинський район. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 19 листопада 2015 року на території СЗШ І-ІІІ ст. с. Гранів відкрито меморіальну дошку на честь Олександра Мельника.

21 червня 2015 року:
Віталій Козак 29 червня 1981 року народження, сержант, з 1987 по 1996 рік Віталій навчався у Тлумацькій ЗОШ, з 1996 по 1998 рік — в Івано-Франківській ЗОШ № 1. 1998 року вступив до Івано-Франківського приватного інституту права, економіки та будівництва, який закінчив 2002 року за спеціальністю «Правознавство». 2004 року закінчив Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая у Києві та здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство». Віталій був людиною з широким кругозором, захоплювався походами в гори та бджільництвом, любов до якого з дитинства прищепив йому батько. Останнє місце роботи Віталія — Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Тлумацького району. У найважчі дні Революції Гідності Віталій був на Майдані. У лютому 2015 року добровольцем пішов на фронт (до того кілька разів сам ходив до військкомату, щоб його мобілізували). Сержант, старший розвідник-радіотелеграфіст розвідувального взводу 1-го механізованого батальйону 93 бригади Холодний Яр. Загинув 21 червня 2015 року в районі населених пунктів Авдіївка — Опитне, неподалік Донецького аеропорту. Після чергування Віталій попрямував перепочити, але виявилося, що танк, стріляючи, перебив дріт, за допомогою якого солдати підтримували зв’язок. Сержант Козак разом з солдатом Ігорем Патуком пішли шукати розрив. Коли ще йшли по траншеях, то нічого, а потім довелося ступати по самому дроті. Якраз у цей час ворожий снайпер поцілив у Віталія, куля влучила в сонну артерію, він загинув на місці. Солдат Патук поніс на собі мертве тіло побратима, як тут почав стріляти танк, поруч вибухнув снаряд. Ігорю Патуку знесло осколком півголови. А решта численних осколків наскрізь пошматували тіло Віталія. Поховали Віталія Козака в рідному Тлумачі. Одразу після похорону батько Михайло Козак ініціював у Тлумачі збір коштів, аби купити автівку хлопцям на передову і харчі. Загалом вдалося зібрати 65 тисяч гривень. Машину освятили та з молитвою відправили в АТО. Михайло Козак наостанок сказав бойовим побратимам Віталія, що відтепер це авто воюватиме замість сина. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 14 жовтня 2015 року на фасаді Тлумацької ЗОШ І-ІІІ ступенів відбулося відкриття та освячення меморіальної дошки в пам’ять випускника школи Віталія Козака.

21 червня 2015 року:
Ігор Патук 17 лютого 1963 року народження, молодший сержант. Народився у Херсоні, після закінчення школи весь час працював у Херсонському торговельному порту. Останнім часом керував бригадою докерів та радою бригадирів. Мобілізований 30 січня 2015-го, прийняв рішення не відмовлятися. Кулеметник 93 бригади Холодний Яр. На передовій позиції викопав для себе та побратимів бліндаж, облаштовував спальні місця. 21 червня 2015-го загинув у районі Авдіївка — Опитне Ясинуватського району поблизу Донецького аеропорту під час виконання бойового завдання — під масованим обстрілом терористів. Танк, стріляючи, перебив дріт, за допомогою якого солдати підтримували зв’язок. Сержант Віталій Козак разом з солдатом Ігорем Патуком пішли шукати розрив. Коли ще йшли по траншеях, то вдавалося рухатися приховано, а потім довелося ступати по самому дроті. В цей час ворожий снайпер поцілив у Віталія, куля влучила в сонну артерію, він загинув на місці. Сержант Патук поніс на собі мертве тіло побратима, як тут почав стріляти танк, поруч вибухнув снаряд. Ігорю Патуку знесло осколком півголови. Похований в місті Херсон, кладовище Геологів, меморіал пам’яті загиблих бійців АТО. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

26 червня 2015 року:
В’ячеслав Красько 15 січня 1984 року народження, старший солдат, народився у с. Луб’янка, Синельниківський район, Дніпропетровська обл., трагічно загинув 26 червня 2015 р. біля базового табору с. Водяне Донецької області разом з Олександром Овчаренко. Похований у с. Луб’янка, Синельниківський район, Дніпропетровська обл.

26 червня 2015 року:
Олександр Овчаренко 3 січня 1974 року народження, молодший сержант, народився в смт Іларіонове, Синельниківський район, Дніпропетровська обл., водій 1-го механізованого батальйону 93 бригади Холодний Яр. Загинув 26 червня 2015 року вранці під час організації зв’язку біля базового табору в селі Водяне Ясинуватського району. Тоді ж загинув старший солдат В’ячеслав Красько. Похований в селі Надеждівка Синельниківського району. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

7 червня 2017 року:
Володимир Лайков 8 жовтня 1985 року народження, старший солдат, народився в с. Голубівка, Новомосковський район, Дніпропетровська обл. Під час російської збройної агресії проти України вступив на військову службу за контрактом. Кулеметник 93 бригади Холодний Яр. Брав участь в антитерористичній операції, зокрема в районі «Бахмутської траси» на Луганщині, де 1-6 червня 2017 року штурмові групи 1-го та 2-го батальйонів бригади зайняли район висоти 150,3 і північну околицю села Жолобок. 7 червня 2017 року разом з побратимами тримав оборону на взводному опорному пункті між селом Кримське та окупованим Жолобком. Російсько-терористичні війська, намагаючись розширити свій плацдарм біля Жолобка, після безуспішної спроби прориву позиції бригади, відкрили вогонь з артилерії, танків та мінометів. В результаті тривалого та інтенсивного обстрілу старший солдат Лайков загинув близько 11:00 від мінно-вибухової травми, що несумісна з життям, ще 8 військовослужбовців дістали поранення. Похований на кладовищі рідного села Голубівки. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

10 червня 2017 року:
Ілля Кириченко 30 березня 1988 року народження, солдат, народився 1988 року в місті Жовті Води на Дніпропетровщині. Навчався у міській середній школі № 3. Закінчив Севастопольський національний університет ядерної енергії та промисловості. Якийсь час працював у ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» учнем дозиметриста. Майже 4 роки працював головним інспектором з радіаційної безпеки Державної екологічної інспекції у Жовтих Водах, по тому їздив до Європи на заробітки. Під час російської збройної агресії проти України в лютому 2017 року вступив на військову службу за контрактом. З 13 травня виконував завдання на території проведення антитерористичної операції, зокрема в районі «Бахмутської траси» на Луганщині. Стрілець — помічник гранатометника механізованого батальйону 93 бригади Холодний Яр. 10 червня 2017 року близько 21:30 загинув на опорному пункті поблизу села Кримське. Під час затишшя піднявся до брустверу, аби оглянути периметр, у цей час ворог почав черговий мінометний обстріл, — Ілля дістав осколкові поранення, що не сумісні з життям, помер за півгодини під час медичної евакуації. Похований 14 червня у Жовтих Водах на міському кладовищі, на Алеї загиблих Героїв АТО. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Нагороджений медаллю «За вірність українському народу» І ступеня (Жовтоводський МВК, 10.06.2017, посмертно). 17 травня 2018 року у Жовтоводській загальноосвітній школі №3 було відкрито меморіальну дошку на честь полеглого на війні випускника.

16 червня 2017 року:
Михайло Мочернюк 27 серпня 1974 року народження, старший солдат, народився 1974 року у селищі Борівське на Харківщині. Під час російської збройної агресії проти України виконував завдання на території проведення антитерористичній операції, зокрема в районі «Бахмутської траси» на Луганщині. Механік-водій 93 бригади Холодний Яр. 16 червня 2017 року близько 4:20 спостережний пост українських захисників поблизу смт Новотошківське був обстріляний ворожим снайпером з напрямку окупованого селища Голубівського. Старший солдат Мочернюк дістав смертельне поранення кулею калібру 12,7 мм. Похований на кладовищі рідного селища Борівського. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

28 червня 2017 року:
Юрій Федорін 4 січня 1979 року народження, молодший сержант, народився на Луганщині, в місті Антрацит, — смт Дубівський, що підпорядковане міській раді. Мешкав на Донеччині, займався перевезенням товарів у торговельні точки, в Маріуполі познайомився з майбутньою дружиною. З початком російської збройної агресії проти України вивіз сім’єю із захопленої терористами Макіївки, де на той час проживав, спочатку до Маріуполя, а згодом — в смт Білики Кобеляцького району Полтавської області. Раніше в армії не служив, тож у серпні 2014 року пішов на фронт добровольцем — в батальйон «ОУН», воював у Пісках в районі Донецького аеропорту. Отримав контузію, поранення. Коли добровольці увійшли до складу 93 бригади Холодний Яр, 24 грудня 2014 року офіційно вступив на військову службу за контрактом через Новомосковсько-Магдалинівський об’єднаний міський військовий комісаріат. Командир розвідувального відділення — командир машини розвідвзводу 1-го механізованого батальйону 93 бригади Холодний Яр. Виконував завдання на території проведення антитерористичній операції, зокрема в районі «Бахмутської траси» на рідній Луганщині. Загинув 28 червня 2017 року близько 20:00 під час виконання бойового завдання поблизу села Кримське. Розвідгрупа висунулася з метою перехоплення ворожих ДРГ, що намагались просунутись углиб позицій бригади. Російсько-терористичні формування спробували штурмувати українську розвідгрупу під прикриттям мінометів. У бою молодший сержант Федорін загинув від численних кульових поранень у груди, закрив собою товаришів. Ще один військовослужбовець дістав поранення. Тіло загиблого під обстрілами не змогли евакуювати, було прийнято рішення відходити і рятувати пораненого. У подальшому побратими не знайшли тіло на місці бою, воно потрапило до російських бойовиків, понад тиждень тривали перемовини щодо обміну. Обмін відбувся 7 липня у м. Щастя. Похований 9 липня на Алеї Героїв міського кладовища райцентру Кобеляки. Мати залишилась на окупованій території і на похорон не приїхала. У жовтні 2017 року Кобеляцька РДА прийняла рішення про виділення грошової компенсації родині загиблого для придбання квартири у Полтаві. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно). Відзнака Міноборони — нагрудний знак «Знак пошани». Недержавна відзнака — нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту». Відзнака Полтавської обласної ради «За вірність народу України» (посмертно).

27 червня 2018 року:
Олександр Холін 20 вересня 1983 року народження, солдат, народився в селі Охрімівка (Вовчанський район, Харківська область). В часи війни з вересня 2015 року проходив службу у 53-й бригаді, від квітня 2016-го — у 93 бригаді Холодний Яр. Пройшов бої за Кримське. 27 червня 2018 загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу 122-мм снарядами поблизу села Богданівка (Волноваський район) — в передвечірню пору троє бійців зазнали поранень, що несумісні з життям — Олександр Холін, Володимир Дьяченко та Дмитро Петрушенко внаслідок прямого влучення снаряду у спостережну позицію. Похований в селі Охрімівка. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

27 червня 2018 року:
Володимир Дьяченко 6 січня 1968 року народження, солдат, народився в селі Семенівка (Томаківський район, Дніпропетровська область). Працював на Томаківському заводі литої тари. В часи війни — солдат 93 бригади Холодний Яр. 27 червня 2018 загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу 122-мм снарядами поблизу села Богданівка (Волноваський район) — в передвечірню пору троє бійців зазнали поранень, що несумісні з життям — Олександр Холін, Володимир Дьяченко та Дмитро Петрушенко внаслідок прямого влучення снаряду у спостережну позицію. Похований в селі Семенівка. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

27 червня 2018 року:
Дмитро Петрушенко 11 січня 1971 року народження, солдат, народився в селі Піщанка (Новомосковський район, Дніпропетровська область). Навчався у Дніпропетровському інституті фізичної культури. Усе своє життя присвятив спорту, у Павлограді та Павлоградському районі відомий як тренер з велоспорту, інструктор та веломеханік із «золотими руками». З 18 грудня 2017 року служив за контрактом. Номер розрахунку мінометного взводу мінометної батареї 3-го механізованого батальйону 93 бригади Холодний Яр. 27 червня 2018-го загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу 122-мм снарядами поблизу села Богданівка (Волноваський район) — в передвечірню пору троє бійців зазнали поранень, що несумісні з життям — Олександр Холін, Володимир Дьяченко та Дмитро Петрушенко — внаслідок прямого влучення снаряду у спостережну позицію. Похований у селі Піщанка. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).