Пам’ятаємо: перша роковина смерті редактора «Полезной газеты Новомосковска» Андрія Александровича

Минув рік з часу, коли страшна звістка про смерть депутата Новомосковської міської ради VII скликання, а також нашого колеги, редактора і журналіста Александровича Андрія Володимировича за лічені хвилини облетіла усе місто.

Рано вранці 9 червня 2020 року в одній із багатоповерхівок Новомосковська прогримів вибух під час якого постраждав наш колега Андрій Александрович. У вкрай важкому стані чоловіка доставили до лікарні, але від отриманих опіків тіла I-II ступеня Андрій помер. Йому було лише 39 років.

Прощались з Андрієм Александровичем та провели в останню путь за декілька днів – 11 червня. Поховали нашого колегу на Воронівському кладовищі.

Трагедія, яка сталася рік тому і досі не залишає в спокої людей, що особисто знали Андрія. Редакція «Полезной газеты Новомосковска»  пишається тим, що знали і працювали поруч з Андрієм. Вічна та світла пам’ять нашому колезі!

Напевно кожен чув вислів: «Людина живе доти, доки про неї пам’ятають…». У когось ці спогади викликають посмішку, у когось – смуток, а в когось – сльози на очах. Ми ж пам’ятаємо Андрія журналістом, який постійно жартував та потрапляв у курйозні ситуації.

На згадку про свого колегу публікуємо інтерв’ю з Андрієм Александровичем, яке у 2017 році проводила редакція «0569»:

1. Ви вважаєте себе успішною людиною? Чому?

– Хотілося б вірити в те, що це ще не все успіхи, яких я встиг досягти. Позаду в моїй професійній діяльності вже є справи, якими я можу пишатися. Успіхи в моєму житті однозначно є.

2. Хто або що надихає Вас?

– Моя сім’я! Сім’я, близькі люди, що оточують, друзі. Всі, хто мені дорогий, всі ті, у кого я можу попросити поради.

3. Хто був вашим героєм в дитинстві?

– Однозначно це мій батько. Він військовий. Він побував у важких і непростих ситуаціях для нашої сім’ї. Він робив велику справу.

4. Які мрії дитинства ви втілили в життя?

– У мене є не втілена мрія. Я не став військовим. Я мріяв стати військовим, але не вийшло. Я жив в іншій державі, а Україна мене не прийняла. Так як я був громадянином іншої країни, дорога в українську армію мені була закрита.

А з втілених … В юності  я мріяв про сина. Моя мрія здійснилась.

5. На що вам не вистачає сміливості?

– Напевно, мені не вистачає сміливості на псування відносин з людьми заради власної вигоди.

6. Ви ледача людина?

– Напевно так. Я помічаю за собою лінь, можу відстрочити якусь справу. Зізнаюся, що не завжди доводжу все до кінця. І це мене іноді мучить.

7. Якому заняттю ви хотіли б більше приділяти свого часу?

– Я намагаюся по максимуму приділяти час родині, але навіть якщо цілодобово перебувати поруч з рідними, то все одно щось не встигається.

8. Який божевільний вчинок у вашому житті?

– Це було в дитинстві. Це пов’язано з екстримом, який, як зараз я розумію, не виправданий. Я ризикував своїм життям в дитинстві, щоб довести своїм друзям хоробрість. Невиправданий екстрим в юності і дитинстві, який міг погано закінчитися.

9. Ви вважаєте себе економною людиною?

– Ні. Однозначно ні. Хотілося б, але поки не виходить.

10. У Вас є сторінки в соціальних мережах? В яких? Якщо ні, то чому?

– У всіх, крім Twitter.

11. Вам коли-небудь снилися «Віщі сни»?

– Дуже часто. Напевно, це від мами. У нас з нею, напевно, дар такий. Іноді він просто лякає, але бувають насторожуючі сни, які потім заважають спокійно прожити день.

12. Уявіть, що у вас є час на розмову з президентом, про що б ви з ним поговорили?

– Напевно, я поставив би йому одне тільки питання: «Чому вони не можуть зробити те, що обіцяють?» І я впевнений, що жоден з президентів у світі на це питання мені не відповів би. Тому що ця посада не має в своєму розпорядженні одкровень. Я не вірю в чистоту намірів людей, які домагаються таких високих посад.

13. Які три речі ви б взяли з собою на безлюдний острів?

– Речі …Хммм… Якби там був інтернет, то напевно взяв би з собою гаджет, який мені допоміг би отримувати інформацію із зовнішнього світу. І, звичайно ж, набір для виживання: ніж, сірники.

14. Якби ви могли зустрітися з будь-якою історичноюособистістю, кого б ви вибрали і чому?

– Хотілося б зустрітися зі своїм прадідом, який був першим двічі героєм Радянського Союзу. Льотчиком. Він загинув у Другій світовій війни 23 лютого 1943 року. Це Кравченко Григорій Пантелеймонович. Хотілося б з ним поговорити. А якщо не з родичем, то мені завжди були цікаві такі люди, як Григорій Распутін. Тобто люди, які були пов’язані з містикою. Можливо ще з Ніколою Тесла, а можливо б і з Альбертом Ейнштейном. Ці люди забрали з собою багато таємниць. Хотілося б отримати відповіді від них.

15. Вас коли-небудь зраджували?

– Так, і дуже близькі люди.

16. Який був найкращий, найбільш значимий подарунок у вашому житті?

– Це мій син! Син, якого мені нещодавно подарувала дружина.

17. Як ви заробили свої перші гроші?

– Най-най перші гроші, напевно, в першому класі. Ми з дітьми потай від батьків бігали на ринок і чистили цибулю. В юності я працював в цирку. Я еквілібрист. Робив стійки на руках. Я жив в Донецькій області і займався в цирковій студії. Іноді підробляли. Був такий досвід у мене.

18. Ви часто спізнюєтеся?

– Дуже цього не люблю, але буває.

19. На яке питання вам хотілося б самому відповісти, але вам його ніколи не задають?

– Не знаю. Може, що у мене відбувається, коли я сумний. Іноді хочеться, щоб у тебе запитали, коли немає настрою поговорити. Люди дивляться та запитують: «Що у тебе?» і я відповідаю що все нормально. І цією відповіддю обмежуюся. Начебто і хочеться розповісти, і щось стримує.

Про Бога у мене ніколи не питають. Є передача, яку веде Познер Володимир Володимирович. І у нього останнє запитання: «Щоб Ви запитали в Бога?». От якби мені таке запитання поставили, то мені було б цікаво на нього відповісти. Але поки я ухиляюся від цієї відповіді.

20. Що б ви хотіли побажати тим, хто буде читати наше інтерв’ю?

– По-перше – хороших новин! Я, як інформаційник, як новинняр, як людина, яка розповідає людям про новини, хочу розповідати про хороше і  добре. Щоб були хороші новини, а в поганих новинах не звучали їхні імена.