У 93 бригаді «Холодний Яр» розповіли як вони воюють на Бахмутському напрямку

Бахмут – новий символ опору. Офіцер-мінометник 93-ї бригади Холодний Яр із позивним Агат дав інтерв’ю іспанському виданню larazon.es про те, як бригада воювала на Бахмутському напрямку.

«Росіян багато. Ми змогли втримати фронт, але зазнали втрат», – розповідає Агат. Його підрозділ обороняв місто Соледар на північному сході Бахмута протягом чотирьох місяців.

«Перші два тижні були особливо важкими. Я весь час чув цифри «200» і «300», це означало, що серед нашої піхоти є загиблі та поранені», – розповідає Агат. Він наголошує, що артилерія та авіація Росії були і залишаються двома найскладнішими викликами для українських військ.

«Щоразу під час вторгнення ми думали, що гіршого бути не може. Проте кожен новий бій був ще важчим. Коли ми організували оборону, стало легше, але те, що ми пережили під Бахмутом, стало для нас величезним випробуванням. Війська не очікували такої м’ясорубки, коли кожен український піхотинець протистояв 10-ти російським солдатам».

«Росіяни не мають милосердя до власного народу і ставляться до нього, як до гарматного м’яса. Їх просто посилають вбивати і бути вбитими, хвиля за хвилею», – пояснює Агат.

Полонені розповідали, що їхні командири просто дають зброю, кажуть, куди йти, і забувають.

Агат бачить причину такої зневаги до життя у пропаганді в Росії. «Вони вторгаються в нашу країну, не знаючи, чого тут очікувати і проти кого вони збираються воювати. У російській армії також існує давня традиція покладатися на кількість, а не на якість».

«Ми постійно бачимо їх, що вони роблять і куди йдуть», — пояснює офіцер, вказуючи, що це можливо завдяки безпілотникам, які літають над полем бою.

Проблема в тому, що українські війська не мають достатньо артилерії та боєприпасів, розповідає Агат. Часто українці не можуть дозволити собі вести вогонь по чітко видимій цілі, групі російських військових або техніці, просто тому, що кожен снаряд потрібно економити і використовувати лише для максимального ураження. «Прикро, тому що ми повинні показувати, що ми готові захищатися весь час. Ми повинні зламати їхню волю атакувати будь-де, не тільки на Бахмуті».

Агату дуже допомагають дві речі. «По-перше, моя сім’я. По-друге, відповідальність, яку я відчуваю перед своїми солдатами. Якщо я виявлю слабкість, це зашкодить їхній мотивації».

Він часто ходить на позиції, розповідає про результати їхньої роботи, працює разом з ними. «Якщо з ними командир, то все добре і хвилюватися нема про що. Мій спокій – запорука життя моїх бійців», – пояснює він.

Він також наголошує, що, на відміну від росіян, українським воїнам дають відпочинок навіть у розпал бойових дій. Тож вони можуть добу провести поза окопами, щоб поїсти гарячої їжі, зігрітися та помитися.

Хоча офіцер відкрито говорить про труднощі, він визнає, що ніколи не втрачав сили духу.

На відміну від битви за Сєвєродонецьк влітку, Агат зазначає, що біля Бахмута лінія фронту протяжна, і загрози оточення поки немає. Агат впевнений, навіть якщо це станеться, усі втрачені території все одно будуть відвойовані. Це лише питання часу та зброї.

Головне, щоб у всіх українців була висока мотивація. «Ми зараз нічого не боїмося, тому що всі українці зараз почуваються дуже згуртованими».

Каже, вони воюють за свою батьківщину, їхня єдина мета – захистити її і не дати росіянам встановити свою диктатуру. «Ми вільна і незалежна нація, ми маємо боротися за кожен метр нашої землі, тому що ми її дуже цінуємо», – наголосив офіцер.