Втрачена святиня Самара: історія Воронівської церкви Успіння Пресвятої Богородиці, яка пережила століття, але не радянську владу

Воронівська церква Успіння Пресвятої Богородиці була однією з найвизначніших пам’яток дерев’яної сакральної архітектури нашого краю. Вона пережила понад століття, стала свідком зміни епох, але не змогла пережити боротьбу радянської влади з релігією та історичною спадщиною.

Відомий дослідник дерев’яних храмів Лівобережної України Стефан Таранушенко, який обстежив святиню наприкінці 1920-х років, відніс її до так званої Лиманської школи — типу козацьких дерев’яних церков.

За його словами, спочатку дзвіниця стояла окремо від храму. Лише на початку ХХ століття її прибудували до церкви, суттєво змінивши первісний вигляд споруди. Саме тому на фотографії храм і дзвіниця представляють різні періоди розвитку церковної архітектури.

Храм заклали у 1796 році, а вже у 1798 році завершили будівництво та освятили. Він знаходився на місці сучасного Професійно-технічного училища № 48 у м. Самар.

На початку 1930-х років церкву закрили та частково розібрали. Остаточно її було зруйновано вже після Другої світової війни. Разом із нею місто втратило унікальну пам’ятку українського дерев’яного храмового зодчества, яка могла б стати однією з його головних історичних окрас.

Сьогодні ця світлина є безцінним історичним документом, який зберіг для нас пам’ять про одну з найкрасивіших дерев’яних церков, що колись височіла у м. Самар.

Колоризоване фото дослідника Володимира Машукова, зроблене у 1909 році.