У 93 бригаді «Холодний Яр» згадують військовослужбовців які загинули за весь період російсько-української війни у лютому

93-а окрема гвардійська механізована бригада «Холодний Яр» розташована у смт Черкаське Новомосковського району та у березні 2014 року, однією з перших вирушила на захист кордонів України.

Сьогодні згадуємо військовослужбовців 93 бригади Холодний Яр, які загинули у боротьбі за волю і незалежність України за весь період російсько-української війни у лютому:

11 лютого 2022 року провели в останній путь ветерана з 93 бригади Холодний Яр Віталія Сесуна із позивним «Ведмідь», що помер через хворобу. Він служив у роті снайперів протягом 2014 року у період найзапекліших боїв за Україну. Захищав позиції армійців біля Покровська (Красноармійська), брав участь у звільненні Пісків, Карлівки, Авдіївки. Після демобілізації був прикордонником Харківського погранотряду. Потім повернувся працювати на шахту, але через ускладнення зі здоров’ям не міг там довго працювати. Світла пам'ять!
3 лютого 2015 року:
Сергій Токмаков, 12 січня 1966 року народження, солдат, стрілець 20 окремого мотопіхотного батальйону 93 бригади Холодний Яр. Народився у Донецькій області. Згодом родина переїхала у Калуш й у 1973 році Сергій став першокласником ЗОШ №1. Згодом чоловік служив в автомобільних військах на Закарпатті і після одруження переїхав до Дніпра, де проживав з сім’єю та виховував доньку Дарину. До війська був мобілізований у травні 2014 року. 3 лютого 2015-го загинув у районі міста Авдіївка, коли терористи обстріляли з мінометів опорний пункт взводу. Без Сергія залишилися батько, дружина Світлана, донька Дарина. Похований у місті Дніпро, Запорізький цвинтар. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений 27 червня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня. У травні 2016-го у Калуші урочисто відкрито меморіальну дошку Сергію Токмакову на фасаді школи № 1, у котрій він навчався.
17 лютого 2016 року:
Олексій Лисенко, 26 жовтня 1992 року народження, лейтенант, начальник інженерної служби 20 окремого мотопіхотного батальйону 93 бригади Холодний Яр. Народився 1992 року в смт Петрове Кіровоградської області. 2009 року закінчив Петрівську гімназію, перед тим — Петрівську дитячу музичну школу, клас баяна. Займав активну життєву позицію. Постійний учасник студентської художньої самодіяльності, телевізійних шоу «Битва хорів» та «Україна має талант». 2014 року закінчив Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна, здобув спеціальність інженера залізничного транспорту. Під час виробничої практики працював провідником на пасажирських потягах. Працював за фахом — в Управлінні залізничним транспортом Північного ГЗК. 7 лютого 2015 року мобілізований, спочатку проходив службу на офіцерській посаді в групі інженерного забезпечення 17-ї танкової бригади. В серпні 2015-го підрозділ був направлений в район Світлодарська на будівництво укріплень, згодом знову повернулися на полігон. Останній місяць служив у 20-му батальйоні. Лейтенант, начальник інженерної служби. Підрозділ займався обладнанням фортифікаційних споруд, будівництвом загороджувальних ліній та розмінуванням. 17 лютого 2016 року під час роботи з розмінування поблизу села Піски Ясинуватського району загинув — підірвався на міні. Смертельного поранення зазнав лейтенант Дмитро Решетняк. Олексій загинув за 4 дні до демобілізації. Похований в Петровому. За особисту мужність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові, зразкове виконання військового обов'язку нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (08.04.2016р, посмертно). У жовтні 2016-го в Петровому відкрито меморіальні дошки на честь Олексія Лисенка та Євгена Рєзнікова.
18 лютого 2016 року:
Дмитро Решетняк «Рідік», 6 травня 1992 року народження, лейтенант, командир взводу 20 окремого мотопіхотного батальйону 93 бригади Холодний Яр. 17 лютого 2016 р. отримав важкі поранення, а лейтенант Олексій Лисенко загинув, в результаті підриву на міні поблизу селища Піски (Ясинуватський район) Донецької області. У важкому стані доставлений до лікарні м. Селидове, військові медики більше десяти годин боролися за життя Дмитра, о 4:05 його серце зупинилося. Указом Президента України № 132/2016 від 8 квітня 2016 року, "За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). 18 лютого 2018 року Дмитра Решетняка відзначено подякою та срібною підвіскою "Тризуб". Рішенням сесії міської ради м. Дніпро від 19 грудня 2018 року Комунальному закладу освіти "Середня загальноосвітня школа № 96" присвоїли ім'я Дмитра Івановича Решетняка.
4 лютого 2015 року:
Юліан Гунько «Конь», 16 серпня 1990 року народження, старший солдат, механік-водій 93 бригади Холодний Яр. Мобілізований у квітні 2014, механік-водій. На фронті провів більш як півроку, брав участь у кількох бойових операціях, зокрема — за Піски. Бойове хрещення прийняв під Карлівкою. З серпня по жовтень практично щодня здійснював бойові виїзди. На початку жовтня під Пісками був поранений. 4 лютого 2015-го загинув, керуючи танком, повертаючись після вдалого виконання бойового завдання з розмінування мінного поля біля Пісків (під постійним вогнем противника) — підірвався на фугасі. Похований у Благовіщенці 9 лютого 2015-го. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (26.2.2015, посмертно). Указом № 5 від 15 липня 2015 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
8 лютого 2015 року:
Едуард Панченко, 4 липня 1992 року народження, солдат, механік-водій 93 бригади Холодний Яр. Закінчив дніпропетровське училище, захоплювався спортом — грав у баскетбольній команді. Строкову службу пройшов у 25-й десантній бригаді, восени 2013 року одружився.
Мобілізований 4 квітня 2014, механік-водій. Лагодив техніку та зброю, деякі запчастини купував за власні кошти. 18 січня 2015 поблизу села Тоненьке під машиною Едуарда вибухнув снаряд, праву ногу повністю розірвало, друга сильно пошкоджена. З лінії вогню витягнув командир роти Максим Пресняков ціною власного життя. Едуарда доставили до дніпропетровської лікарні, звідти до Києва. Дорогою почалася гангрена, одну ногу вимушено ампутували майже по стегно. Проте ампутація не допомогла, через тиждень після другої операції Едуард Панченко пішов з життя. Лишилась вагітна дружина Катерина; 17 квітня 2015 року народився син. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Пам'ятною відзнакою міського голови Кам'янського — нагрудним знаком «Захисник України» (посмертно, 11.10.2016).
12 лютого 2015 року:
Олександр Бойко, 15 квітня 1977 року народження, сержант, старший навідник 93 бригади Холодний Яр. Працював у селі Зоря Рівненського району на тепличному комплексі, був електриком і спеціалістом з контрольно-вимірювальних приладів. Захоплювався квітникарством і фотографуванням. Мобілізований у серпні 2014, старший навідник 4 мінометного розрахунку 93 бригади. 12 лютого 2015 загинув від осколкового поранення під час мінометного обстрілу терористами села Водяне (Ясинуватський район). Без Олександра залишилися дружина, син, донька. Похований у Клевані. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
14 лютого 2015 року:
Андрій Топіха, 11 липня 1991 року народження, солдат, старший водій 93 бригади Холодний Яр. На фронті з початку осені 2014 року, після демобілізації планував одружитися. 14 лютого 2015 загинув, потрапивши під мінометний вогонь терористів при виконанні бойового завдання поблизу села Піски Ясинуватського району. Тоді ж загинув солдат батальйону «Фенікс» Михайло Губриченко. Похований 17 лютого 2015 року в Гоголеві. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений 27 червня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня.
19 лютого 2015 року:
Богдан Садовський, 15 червня 1974 року народження, сержант, старший навідник 93 бригади Холодний Яр. Закінчив Томаківську школу, пройшов строкову військову службу в лавах ЗСУ. Мобілізований 2014, старший навідник 93 бригади. Загинув 19 лютого 2015-го у селі Піски Ясинуватського району, коли терористи обстріляли з БМ-21 ротний опорний пункт. Без Богдана лишилися мама Галина Пилипівна (батько помер у березні 2015), брат, дружина, доньки 1998 р.н. та 2010 р.н. Похований у Томаківці, де проживав з родиною. Указом Президента України № 663/2015 від 25 листопада 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
27 лютого 2015 року:
Максим Саранча, 12 вересня 1988 року народження, солдат, стрілець 93 бригади Холодний Яр. 27 лютого 2015 загинув під час мінометного обстрілу терористами взводного опорного пункту під Пісками. Похований у Вишневому. Без Максима лишились батьки, брат і сестра. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений 13 серпня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). В школі, яку закінчив Максим, встановлено пам'ятну дошку у його честь.
11 лютого 2017 року:
Дмитро Коломієць, 14 квітня 1997 року народження, солдат, водій 93 бригади Холодний Яр. Трагічно загинув 11 лютого 2017 р. в районі с. Чабанівка, Новоайдарський район, Луганська область. Залишилися батьки, дві сестри і брат. Похований у с. Вікторівка, Миронівський район, Київська область.
1 лютого 2018 року:
Олександр Рибальченко «Пломба», 11 січня 1994 року народження, молодший сержант, командир відділення 93 бригади Холодний Яр. Народився 1994 року в селі Петрівка (Сватівський район, Луганська область). Разом із чотирма братами виховувався бабусею та тітонькою. Закінчив технікум у місті Щастя, здобув професію водія крану. Працював на встановленні металопластикових вікон. На війну пішов 2014 року добровольцем — у складі батальйону «Луганськ-1». 12 лютого 2015 мобілізований до ЗСУ, служив у розвідці 93 бригади, молодший сержант, командир топогеодезичного відділення. 24 березня 2016 року підписав контракт. Брав участь у боях за Піски, Авдіївку, в районі траси «Бахмутка» — у червні 2017-го там дістав чергову контузію. 1 лютого 2018 року загинув в другій половині дня поблизу села Богданівка (Волноваський район) — здійснював додаткову розвідку та розмінування місцевості й підірвався на осколковій загороджувальній міні; від отриманих важких травм загинув миттєво. 4 лютого 2018 року похований в Коржовому. Без Олександра лишилися бабуся, дідусь, чотири брати, вагітна на той час цивільна дружина (також була військовослужбовцем 93 бригади). 26 червня 2018 року народився син. Указом Президента України № 259/2017 від 2 вересня 2017 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкового виконання військового обов'язку» — нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». Указом Президента України № 198/2018 від 6 квітня 2018 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкового виконання військового обов'язку» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. 25 вересня 2018 року у Коржівській школі відкрили меморіальну дошку Олександру Рибальченку.
8 лютого 2019 року:
Ігор Наконечний, 3 липня 1988 року народження, старший солдат, навідник 93 бригади Холодний Яр. Народився 1988 року в селі Геніївка (Зміївський район, Харківська область; також вказується Шелудьківка). Мешкав у смт Андріївка Волноваського району Донецької області. 2013 року здобув спеціальність токаря у Темнівському навчальному центрі № 100. Протягом 2015—2016 років служив у 54 бригаді, по тому — у 72. Згодом — у 28 бригаді, в 93 — з 29 січня 2018 року; старший солдат, навідник бойової машини. Воював за Золоте, Шахти, Широкине, Волноваський район, Авдіївку. 8 лютого 2019 року загинув у бою від кульового поранення в голову на бойовому чергуванні в районі Авдіївської промзони — під час обстрілу позиції відкрив вогонь у відповідь з кулемета, прикривши побратимів; цим надав їм можливість вступити у бій. 12 лютого 2019-го похований в селищі Бахчовик Волноваського району. Без Ігоря лишилися мама, сестри, дружина Людмила та дві доньки. Указом Президента України № 469/2019 від 27 червня 2019 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкового виконання військового обов'язку» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Нагороджений відзнакою «Знак пошани» МО України.
1 лютого 2020 року:
Клавдія Ситник, 25 лютого 1986 року народження, сержант, старший бойовий медик 93 бригади Холодний Яр. Закінчила Красноградський медичний коледж за фахом «фельдшер», практикувалась на швидкій допомозі. Постійно проживала в рідній Зачепилівці. В лютому 2017 року, через Зачепилівський військомат, уклала трирічний контракт зі Збройними Силами України. Служила в 54 бригаді, у жовтні 2019 року, під час тренувань на Яворівському полігоні, перейшла до холодноярців. Загинула, виконуючи службові обов'язки в районі смт Новотошківське Луганської області, під час доставки медикаментів на позиції ЗСУ для хворого бійця. Померла від наскрізного уламкового ураження грудини під час масованого ворожого обстрілу з мінометів, станкових та ручних гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї. У Клавдії залишилась донька Юлія 2008 р.н., батько та сестра з інвалідністю. Похована 4 лютого 2020 року в рідній Зачепилівці. Указом Президента України № 93/2020 від 18 березня 2020 року за «особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу» нагороджена орденом За мужність III ступеня (посмертно).

27 лютого 2020 року:

Володимир Федченко «Фед», 13 травня 1973 року народження, молодший сержант, головний сержант взводу 93 бригади Холодний Яр. Народився 13 травня 1973 року в Нещеретовому Білокуракинського району. Після закінчення школи здобув професійно-технічну освіту за фахом тракторист-машиніст. Працював у колгоспі, згодом, з 2003 до 2011 року — на господарських роботах в дитячому садку, потім — в ремонтно-будівельній бригаді. Учасник Антитерористичної операції на сході України та Операції об'єднаних сил. В 93 бригаді з грудня 2016 року. Загинув 27 лютого 2020 року від кулі ворожого снайпера в голову під час порятунку пораненого товариша. Поховали героя 29 лютого в рідному Нещеретовому. У загиблого залишились дружина та четверо дітей, двоє з яких неповнолітні. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (12.05.2020, посмертно).