Новомосковські соціальні служби інформують щодо встановлення батьківства для дітей

До Новомосковського  міського центру соціальних послуг надходять запитання з приводу встановлення батьківства для дітей,  батьки яких живуть окремо та шлюб офіційно не оформлювали.

При цьому, при реєстрації народження дитини,  запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень,  учинено  за  прізвищем матері,  а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері згідно ст.135 Сімейного кодексу України.

Існує два способи встановлення батьківства:

1)в добровольному порядку

2)в судовому порядку

У випадку добровольного рішення батьків,для визнання факту батьківства, жінка та чоловік подають заяву в органи РАЦС, згідно статті 126 Сімейного кодексу України. Це можно зробити і у випадку, якщо мати перебуває в шлюбі з іншим чоловіком, але бажає зареєструвати дитину на біологічного батька.

Заява подається особисто батьками.

Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.

У випадку незгоди біологічного батька на встановлення батьківства та відсутності його заяви до органів РАЦС, право на подання якої встановлено статтею 126 Сімейного Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду, шляхом подачі позовної заяви.

Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений в  суд матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, самою дитиною, яка досягла повноліття, а також особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 Сімейного Кодексу (зі слів матері при народженні дитини).

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Таким чином, позивач потрібен доказувати то чи інше твердження щодо батьківства відповідача.Доказами, які підтверджують, що сторони в період зачаття дитини, проживали однією сім’єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет можуть бути: листи(також друзів, знайомих), грошові перекази, чеки, квитанції про придбання предметів домашнього вжитку, щоденники, фотографії, особові рахунки на оплату житла, комунальних послуг, де членом сім’ї значиться позивальниця, відповідач, виписки з домових книг, офіційні документи, які підтверджують відповідачем його батьківства. Докази того, що передбачуваний батько займався вихованням дитини спільно з його матір’ю: систематично зустрічався з дитиною в школі, дитячому садку, яслах, піклувався про неї під час хвороби, що підтверджується  записами в медичній карточці, лікарями, вчителями, вихователями, показання свідків. У справах цієї категорії, суд за клопотанням сторін може призначити графічну, медичну, судово-генетичну експертизу(експертиза ДНК).

У разі коли ухилення сторони від  участі  в  експертизі  або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення,  суд відповідно до ст.

146  ЦПК   може визнати факт,  для з'ясування якого її було призначено,  або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто  зі  сторін  ухиляється,  а  також яке значення має для них ця експертиза).  Якщо відповідач у такій справі ухиляється від участі у  проведенні  судово-біологічної  (судово-генетичної) експертизи, суд вправі постановити ухвалу про його примусовий привід. У разі  смерті чоловіка,  який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини,  або смерті жінки, котра вважалась матір'ю останньої, факт їхнього   батьківства   (материнства)  може  бути  встановлено  за рішенням суду в окремому провадженні.Питання щодо   походження  дитини  суд  вирішує  на  підставі будь-яких доказів  про  це.  Висновки  експертизи,  у  тому  числі судово-генетичної,  необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК.  згідно з якою жоден доказ не  має  для  суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням  мотивів  їх прийняття чи відхилення.

 

Фахівець із соціальної роботи Віктор Кукоба